Биография: Владимир Винниченко

Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951) народився 28 липня 1880 r. это Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка небольшой трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. Мы народній школі Володимир звернув себе увагу неабиякими здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини.

Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, закінченні школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. Назад, а у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку победивший тиждень «карцеру», і зрештою його виключили з гімназії.

Мы 1900 r. есть Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів видати учневі атестат зрілості, під натиском директор гімназії здібний юнак його победивший. Наступного року він, который на юридичний факультет Київського університету де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув’язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії (ПИВТ). После кілька місяців Винниченка випустили «принял» за брак офіційних доказів «злочині», але виключили з університету х виселили з Києва без права жити по великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісника» Галичині. Але тоді твір не надрукували (se же ее! однозначно позицию пізніше — в 1906 p.).

Мы в 1902 r. Винниченко выражение про себе як літератор: опублікував твір «Сила і красоты» (згодом відомий під назвою «Красота і сила»). Восени через виключення мужчина количество студентів, Володимира Винниченка позбавлено права відстрочення військової служби м забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влад, боячись революційного впливу на това-ришів-військових, тримала Володимира під арештом, канцелярії. Але він, переодягаючись вночі это цивільне, тікав з казарми в віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату.

Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форма м емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часов нелегальной виїздив до України. Мы Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газеты «Праця», «Селянин», писав брошури й книги революційні тех, кто.

Мы 1903 r. во время перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю — київську фортецю. Для пропаганды серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув’язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть выиграл першу премію «Кіевской Прошлого».

Мы в 1905 r. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор’я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: «пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші.

Zu ‘ стал друком перша збірка оповідань «Красота і сила» — і як реакція відгук І. Франков: «І відкіля ти узявся такий? Серед млявої» красивые артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, сипле його темы, що не сіє крізь сито, а валить миль як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має между своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості».

Мы і 907 r. Винниченко був знову заарештований у Кисві в посаджений это знамениту Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). После вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. Мы цей період він написав багато творів на соціальні та етичні он: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти».

Мы в 1908 r. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступного року — Швейцарії, Франції (Парижі).

Протягом 1910-1913 пп. письменник жив країнах Європи (Франція, Німеччина, Росія, Галичина, Буковина). В цей час у російському перекладі виходить твір «Чесноти сама женщина».

Мы в 1914 r. В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. Александринський театр у Петрограді прийняв до спектакля п’єсу «Брехня» («Ложь»).

Мы 1916р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал «Промінь», переїхав у 1917р. в Україну, в том числе один мужчина організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату. Після повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був мужчина керівників Директорії — нового уряду Української Народної Республіки.

Мы 1918р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звільнений від арешту через вызов української громадськості.

Болісні роздуми Винниченка о роз’єднаність українців відбились у драмі «Між двох сил» (1919р.). Він розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав, чтобы я.

Мы в 1920 r. Винниченко приїхав в Україну, але незабаром востаннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді радянської України.

Протягом 1924-1928 пп. «Дух» видав «Зібрання творів» В. Винниченка 23 томах.

Мы ШЗО—1932 pp.. «Книгоспілка» підготувала до друку «Зібрання творів» письменника 28 томах, багато оповідань і повістей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.

Мы вересні 1933 r. В. Винниченко, написав відкритого листа до Політбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева это голодоморі в масових репресіях. українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі.Цк КП (б) У 1933 року, і f в тот час творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість остановился досліджуватися літературознавцями в вивчатися в школі, ім’я письменника, або замовчувалося або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіста».

Роки війни підірвали вже ослаблене здоров’я Винниченка. это березня 1951 r. помер письменник, похований на цвинтарі Ли жена поблизу Верю я Франції.

В. Вииниченко, написав понад сто оповідань, п’єс, сценарії», статей і памфлетів, істерико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну етико-філософську працю «Конкордизм», чотирнадцять романів (один із них, незавершений). В. Винниченко-митець — яскрава індивідуальність, якій поєдналися найсуттєвіші риси перехідної доби — від критичного реалізму до модернізму. Важливе місце в усьому творчому доробку.майстра посідає його драматургія, адже п’єси В. Винниченка зіграли дуже важливу роль у становленні українського театру. Винниченко-драматург усвідомлював, що український театр треба європеїзувати — надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію.

Наскільки. вдалося, этот факт свідчить що його п’єси посіли провідне місце в репертуарах «Молодой театр» Леся Курбаса, стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І.Я. Франк. В останньому протягом в 1920 -1921 пп. йшли п’єси «Іріх», «Дисгармонія», «Большой Молох», «Панна Мара», «Співочі товариства». Первая работа драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Відомий літературознавець — Косткж зазначав, що з особливим успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Брехня». їхня тема, як і тема інших творів письменника і драматург, була цілком традиційною — дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини в боротьбі за утвердження свого «я».

Але інтерпретація цих тем, і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка, були новаторством в українській літературі початку ХХ століття. Винниченкові п’єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтические-і сентиментальний водевільно-розважальний український театр. Герої цих п’єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними сама женщина». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з себе», оскільки вони лише прагнули цього. Драми Володимира Винниченка— se стихія, восстание, виклик себе життю. Сміливістю тема (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург, часто, думку критика, виходив за межі дозволеного.

Керуючись своїм відомим принцип «чесності f сам», як і знаменитим висловом Шопенгауера: «Філософові, як і поетові, морали не повинна закривати правди», автора піднімав завісу, проникав есть найпотаемніші схови психології і проводив експерименти на людській душі. Його Героєм п’єс быть новий суспільний тип інтелігента, тло дії — двадцяте століття, з його соціальними конфліктами і моральними протиріччями. Але не слід думати, що пошуки «правди життя» і «нової моралі» — новація драматург європейській драматургії, тому що для творів будь-якого європейського письменника. було нормою.

Показовою в цьому плані є п’єса «Гріх». Головна героїня — революціонерка Марія Ляшківська вважає, що в сучасному їй світі нема, так поняття, як «гріх», що. остатки «старого світу». Але протягом твору вона змушена змінити свою думку. «Маленький гріх» — зрада товаришів-революціонерів заради благородної мети — порятунку f ув’язнення коханого чоловіка призводить до несподіваних для неї наслідків: Марія потрапляє в залежність до слідчого, бо, боячись викриття, змушена виконувати всі його бажання, видавати один своїх товаришів, обманювати друзів і наиболее коханого, які розшукують зрадника.

Усе. призводить до трагічної розв’язки: до відчаю, усвідомлюючи, що коханий Іван не зрозуміє її зради і не пробачить їй, Марія накладає на руки, это звание за вдавшись мужчина найстрашніших християнських гріхів. Отже, протягом твору ми маємо можливість простежити все «шлях» духовные руйнування особистості, замислитись над морально-філософськими проблемы драми, їх актуальністю для сьогодення.

Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом, «новими горизонтами» і «обріями», з яких глядач має змогу проникати в глибини світу підсвідомості. Дійсно, Володимир Винниченко займає виняткове місце в українській літературі і, в частности,^ історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського т. д. еатру, його виведенню на європейський рівень.

Драми В. Винниченка відіграли важливу роль принадлежит культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони відтворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми — барабан Ібсена, А. Чехова, М. Метерлінка, К. Гауптмана, А. Стрінд-берга. Драматург прагнув європеїзувати український театр, тобто «надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію…». Кожна п’єса Володимира Винниченка приховує в собі, загадка, яку неможливо розгадати, «розшифрувати код» до кінця. Этого избежать, хто всерйоз замислиться над суттю п’єс Винниченка, виникне власне їх сприйняття.

Нині Винниченко широко й глибоко доступ есть культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого большой талант.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Збірка «Красота і сила» романи «Заповіт батьків» «Записки кирпатого Мефістофеля», «последнее Слово тебе, Сталіне'» перший український науково-фантастичний утопічний роман «Сонячна машина», драми «Большой молох», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня», «Між двох сил», «Гріх».

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Обсуждение закрыто.